Культура і гендерна рівність: чому важливо підтримувати жінок-творчинь і створювати безпечні простори

Які історії ми розповідаємо?
Чий голос лунає?
Хто отримує сцену, пензель, камеру - а кого залишають у тіні або не запрошують зовсім?

Століттями жінки творили - часто мовчки, під тиском, залишаючись непоміченими. Сьогодні, попри розмови про рівність, чимало жінок досі борються за право бути почутими, побаченими й у безпеці в культурному середовищі.

Пора говорити відверто: гендерна нерівність у культурі реальна - і має серйозні наслідки.

Як підкреслює Європейська Комісія:

«Жінки недостатньо представлені на керівних і мистецьких посадах у багатьох сферах культури. Гендерні стереотипи, розрив у заробітній платі, обмежений доступ до ресурсів, насильство і домагання залишаються суттєвими бар’єрами.»

Це не лише питання справедливості - це втрата для всього культурного простору.Коли мистецтву бракує жіночого голосу, ми бачимо лише частину картини. Історії стають однобокими. Культура - меншою.

Талант не має статі, але можливості - мають

Попри прогрес, провідні позиції у сфері культури все ще переважно займають чоловіки: режисери, диригенти, організатори фестивалів, куратори, особи, що ухвалюють рішення. Жінки - особливо з уразливих груп - залишаються недостатньо представленими, недооціненими й замовчаними.

Проблема не у відсутності таланту. Проблема - в обмеженому доступі.

Видатні сценарії так і не ставлять на сцені. Картини роками лежать у сховищах. Жінки-музикантки залишаються в тіні, тоді як чоловічі гурти збирають аншлаги.

І навіть коли жінці вдається пробитися, їй часто доводиться бути сильнішою, мовчазнішою, більш зручною.

Ми втрачаємо безцінні голоси. А разом із ними - багатство культури.

Що відбувається за кулісами: тиск, насилля, мовчання

Йдеться не лише про гроші чи престиж. Йдеться про безпеку.

Занадто багато жінок у мистецтві мають досвід, про який не хочеться говорити: кастинги, що заходили надто далеко. «Ментори», які очікували не підтримки, а особистих послуг. Дотики, погляди, мовчання. Страх, що сказане слово може перекреслити майбутнє.

Ми живемо у 2025 році - і досі маємо нагадувати: жодна жінка не повинна почуватися в небезпеці лише через те, що вона творить.Жодна дівчина не повинна боятися приєднатися до театру чи фільмового курсу через можливу загрозу.

Мистецтво не має коштувати гідності.

Створювати простори - не просто місця

Підтримка гендерної рівності - це не про символічні жести. Недостатньо «додати одну жінку до панелі».

Потрібна системна зміна:

• Гранти й програми, спрямовані на підтримку жінок і небінарних митців.
• Навчання кураторів, журі, організаторів - як виявляти упередження й активно їх долати.
• Довготривалі мережі підтримки, а не разові «проєкти».
• Безпечні простори, де поважають межі та не замовчують насильство.

Йдеться також про те, хто формує наратив. Представленість - це не лише присутність, а й право розповідати. Коли жінки творять - вони змінюють наше розуміння світу. І цей голос зараз як ніколи важливий.

Не лише про рівність - про справедливість

Це не просто тема жінок. Це питання про те, яким ми бачимо наше суспільство.

Культура, яка виключає чи змушує мовчати, навчає приймати нерівність. Натомість культура, яка приймає, захищає й дає простір, формує емпатію, розуміння та зміну.

Якщо ми хочемо, щоб дівчата вірили у власну силу - вони мають бачити жінок, які її використовують.Якщо хочемо, щоб хлопці розуміли повагу - вони мають бачити її в дії.

Не запитуймо: «Чи знову про гендер?»Краще запитаймо: «Кого ми ще не почули?»

Це не чиясь проблема. Це - наша відповідальність.

Ми всі споживаємо культуру. Ми всі впливаємо на її вигляд. Ми всі здатні змінити правила.

Підтримуймо жінок-творчинь. Називаймо насильство. Давайте голос тим, кого досі не було чути. Ділимося можливостями.

Бо зміна починається не з гасел - а з рішень.Рішень про те, що мистецтво має бути сміливим.Що історії мають бути різними.А кожна людина - гідна бути почутою і відчувати себе в безпеці.